Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2023 року по справі № 906/308/20 виснувала, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.
Витяг з Постанови Верховного Суду від 29 листопада 2023 року по справі № 906/308/20
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції
36. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
37. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" до фізичних осіб - відповідачів
38. Північно-західний апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні клопотання П. А. М. про звільнення від сплати судового збору, виходив з того, що П. А. М. є відповідачем у справі. Натомість положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" поширюються лише на фізичних осіб - позивачів.
39. Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено таке:
"1. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті".
40. Аналізуючи можливість застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" до відповідачів - фізичних осіб, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
41. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
42. Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
43. Відповідно до пунктів 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
44. Стаття 6 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
45. У статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (див., зокрема, пункт 25 рішення ЄСПЛ від 17.01.70 у справі "Delcourt v. Belgium" (заява N 2689/65)).
46. Отже, оскільки в державі Україні діють апеляційні та касаційні суди, передбачені статтею 6 Конвенції гарантії поширюються також на апеляційний та касаційний перегляд справ.
47. У пунктах 59-61 рішення від 19.06.2001 у справі "Kreuz v. Poland" (заява N 28249/95) ЄСПЛ зазначив, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду.
Більше того, Суд вважає, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Однак Суд наголошує, що сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин цієї справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом".
Враховуючи ці чинники, далі Суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду.
48. Отже, судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак при цьому такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено.
49. Згідно із частиною першою статті 2 Закону України "Про судовий збір" платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
50. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України.
51. Отже, за загальним правилом судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг сплачується будь-якою особою, яка подає відповідну скаргу. Тобто за загальним правилом особи, які подають апеляційну та касаційну скарги (як позивачі, так і відповідачі), мають рівні обов'язки щодо сплати судового збору за подання таких скарг.
52. Також Велика Палата Верховного Суду наголошує, що пунктами 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
53. Відповідно до частини першої статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
54. Аналізуючи положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", Велика Палата Верховного Суду зазначила, що умови, визначені у цих пунктах, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Встановлений статтею 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним (пункти 39, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі N 0940/2276/18).
55. У цій справі П. А. М., заявляючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, стверджує, що судовий збір за подання такої скарги є надвеликим (перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік). У касаційній скарзі відповідач зазначає, що на підтвердження цієї обставини до апеляційної скарги ним було долучено докази (довідка від 26.05.2023 N 22 з Державного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_1" довідка ОК-7 від 26.05.2023 з Пенсійного фонду України; відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми сплачених доходів та утриманих податків від 26.05.2023 N 0625-23-07083).
56. Північно-західний апеляційний господарський суд не надав жодної оцінки наведеним вище доказам, натомість відмовив П. А. М. у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з тієї підстави, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" поширюються виключно на позивачів - фізичних осіб. Як наслідок, оскільки П. А. М. не надав суду доказів сплати судового збору протягом установленого ухвалою від 17.07.2023 десятиденного строку для усунення недоліків апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд не прийняв до розгляду та повернув апеляційну скаргу П. А. М.
57. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відмова П. А. М. у звільненні від сплати судового збору за подання апеляційної скарги виключно з тієї підстави, що П. А. М. є відповідачем у цій справі, без дослідження доказів, наданих відповідачем на підтвердження неможливості сплати ним судового збору, завдає шкоди самій суті права П. А. М. на доступ до суду. Така відмова фактично позбавила П. А. М. права на справедливий суд.
58. При цьому немає жодного розумного пояснення, чому фізична особа - відповідач, оскаржуючи судові рішення в апеляційному або касаційному порядку, не може бути звільнена від сплати судового збору за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача - фізичної особи за попередній календарний рік, у той час як позивач за таких самих умов може бути звільнений від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і при подальшому оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.
59. За описаних вище обставин відповідач з огляду на свій майновий стан буде поставлений у завідомо нерівне відносно позивача становище. Відповідач фактично буде позбавлений права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Разом із цим як Конституція України (пункт 8 частини другої статті 129), так і ГПК України (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частина перша статті 7) закріплюють принцип рівності сторін, зокрема і в контексті необхідності врахування майнового становища як позивача, так і відповідача.
60. Незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад господарського процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України).
61. Отже, положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.
62. Відмова у звільненні від сплати судового зборуз тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду.
63. З огляду на наведене в цьому розділі постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду.
Щодо відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
64. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.09.2022 у справі N 303/7754/21 дійшов такого правового висновку:
"Аналіз пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб'єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів.
Водночас відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
За практикою щодо застосування статті 6 Конвенції, наведеною, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах "Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії" (Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania), "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансового положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави в цивільних спорах, і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження в цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, пункт 59).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia) від 20.02.2014, пункт 111).
Ураховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України "Про судовий збір" може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору (частина дев'ята статті 10 Цивільного процесуального кодексу України)".
65. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від вказаного вище правового висновку.
66. Натомість у пункті 61 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.
67. Правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 21.09.2022 у справі N 303/7754/21, відповідає наведеному вище правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.
68. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 21.09.2022 у справі N 303/7754/21.
69. Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.03.2021 у справі N 912/3514/20 зауважив, що умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
70. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступає від вказаного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та ще раз наголошує, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.
71. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі N 521/21255/13-ц, від 22.09.2022 у справі N 462/5368/16-ц (пункт 42), від 26.10.2022 у справі N 201/13239/15-ц (пункт 43), від 14.06.2023 у справі N 448/362/22 (пункт 66)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
72. Згідно із частиною четвертою статті 304 ГПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.
73. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
74. Згідно із частиною шостою статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
75. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду апеляційної інстанції - скасувати, а справу направити до Північно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду (на етап вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Судові витрати
76. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
77. Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Велика Палата Верховного Суду не здійснює.