Частиною 10 ст. 10 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504 (далі – закон №504) визначено, що:
«Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.».
Звертаємо увагу на те, що частиною 5 ст. 11 Закону № 504 встановлено заборону ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.
Свого часу Мінсоцполітики у листі від 21.06.2012 р. № 207/13/116-12 вказувало:
«… якщо працівник відмовляється використати надане йому Конституцією України, Законом України "Про відпустки" право на відпочинок (щорічну відпустку), зважаючи на те, що роботодавець несе відповідальність за ненадання відпустки, він має право в межах, установлених графіком, без заяви працівника видати наказ про надання йому відпустки.».
Однак Житомирський окружний адміністративний суд у постанові від 09.11.2016 у справі № 806/1561/16 вказав:
«… суд звертає увагу на те, що вказана в ст. 11 Закону та в ст. 80 КЗпП України заборона стосується роботодавця, однак жодним чином не зобов'язує працівника використовувати у примусовому порядку надане законами право на відпустку.
Згідно статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Отже, відпустка - це право, а не обов'язок кожного, хто працює.
Судом безспірно встановлено, що на виконання вимог чинного законодавства роботодавець включив в графік щорічних відпусток даних працівників, тим самим надав їм право на відпустку. Використання ж цього права залежить лише від волі працівника, оскільки відсутній правових механізм примусового направлення працівників у відпустку.».
Пізніше Мінсоцполітики змінило свою думку та в листі від 11.07.2018 № 1213/0/101-18/284 зазначило: «Якщо працівник просить перенести відпустку, наприклад, за сімейними обставинами на інший період і роботодавець не заперечує щодо зміни у графіку періоду використання ним відпустки, то не вбачається порушення законодавства про відпустки.».