Вступ
Працівники, виконуючи свої трудові обов’язки, часто користуються майном роботодавця – таким як обладнання, інструменти або гроші. Але не всі працівники дбайливо ставляться до цього майна, на відміну від роботодавця. Це особливо актуально під час дистанційної роботи з ресурсами роботодавця за межами офісу, де умови для роботи можуть бути неоптимальними. Як же роботодавець може захистити свої інтереси в разі пошкодження майна?
Види матеріальної відповідальності
Кодекс законів про працю (далі - КЗпП) передбачає два види матеріальної відповідальності: обмежену (статті 132, 133 КЗпП) й повну (стаття 134 КЗпП).
Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників
Такі підстави передбачені ст. 130 КЗпП.
Умови, за яких працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, організації (при цьому вимагається одночасне їх виконання):
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати (п. 4 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 р. № 14).
До категорії прямої дійсної шкоди належать (п. 4 Узагальнення про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю, затверджений Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 року № 12):
а) недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків. Матеріальна відповідальність за недостачу матеріальних цінностей можлива лише в разі недостачі понад норму природної втрати. Якщо втрата природна, то притягнення працівника до матеріальної відповідальності неможливе. Якщо ж власник доведе, що втрата, хоч і не перевищує межі норм природної, не є природною, а спричинена винними діями працівника, то притягнення до матеріальної відповідальності можливе. Про недостачу мова йде у всіх випадках, коли працівник зобов'язаний відзвітувати про отримані матеріальні цінності, а при звіті (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому термін "недостача" не розкриває причини зменшення кількості матеріальних цінностей;
б) втрата матеріальних цінностей. Під утратою розуміються такі випадки, коли майно було в наявності, а потім воно зникло, його не стало, незалежно від причин, з яких це трапилося;
в) знищення матеріальних цінностей. Частіше знищення як підстава матеріальної відповідальності буває пов'язана із дією стихійних сил, якщо можливість руйнівної дії цих сил зумовлена виною працівника. Вогонь - це стихія. Та він може бути викликаний порушенням працівником правил пожежної безпеки;
г) пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об'єктів);
д) зіпсуття матеріальних цінностей - це втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей;
е) неможливість стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає, з постачальника (перевізника), який передав матеріальні цінності з недостачею. Таке трапляється, коли під час приймання продукції або товарів від постачальника під час приймання вантажу від органів транспорту виявляється недостача;
є) шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною. Це може бути викликане помилкою в застосуванні прейскурантів, що були належно затверджені, неправильним калькулюванням ціни тощо, якщо можливість стягнення відповідних сум з контрагента за договором, що придбав товари за зниженою ціною, втрачена;
ж) витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного і місцевого бюджетів, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена;
з) витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників (основної та додаткової заробітної плати, сум компенсацій, допомоги по загальнообов'язкову державному соціальному страхуванню, інших виплат), при відсутності можливості стягнення цих сум із працівників, які безпідставно одержали відповідні суми (з огляду на пункт 1 частини другої статті 127 КЗпП такі можливості часто є відсутніми). До категорії прямої дійсної шкоди належать і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;
и) сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Проте у пункті 4 постанови Пленуму ВСУ № 14 звернуто увагу на недопустимість стягнення з працівника шкоди, заподіяної списанням з рахунків підприємств у дохід держави одержаного ними прибутку. Нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до прямої дійсної шкоди. Це - неодержаний прибуток.
P.S. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами (частина четверта статті 130 КЗпП в редакції Закону № 1255-VII від 13.05.2014)
і) виплати на користь інших суб'єктів у порядку відшкодування шкоди, оскільки організація відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівників. Підкреслимо, що притягнення до матеріальної відповідальності в цьому випадку, як і завжди, можливе, коли дії працівника кваліфікуються як невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків;
ї) нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв'язку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв'язку з ліквідацією юридичної особи-боржника);
й) нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.
Протиправна поведінка працівника - це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов'язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.
Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.
Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.
Зі змісту частини другої статті 130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.
Трудове законодавство не містить визначення вини. Тому суддям слід використовувати визначення вини викладене в статтях 23 - 25 Кримінального кодексу України з урахуванням особливостей трудових правовідносин.
Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).
Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.
Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов'язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.
Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості.
Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості.
Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпП, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до частини першої статті 137 КЗпП.
Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.
Так, пункт 1 частини першої статті 133 КЗпП встановлює обмежену матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування. За умисне знищення та умисне зіпсуття того ж майна пункт 5 частини першої статті 134 КЗпП встановлена повна матеріальна відповідальність.
Причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).
Прямий зв'язок - це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника.
У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.
Адже згідно зі змістом частини другої статті 130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника за трудовим правовідношенням має особистий характер. Це пов'язано з тим, що виконувати доручену йому роботу працівник повинен особисто (стаття 30 КЗпП).
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Проведеним узагальненням виявлено непоодинокі випадки неповного з'ясування судами наявності підстав та умов матеріальної відповідальності працівників, невмотивованості судових рішень, що призводило до їх скасування апеляційними судами і ВССУ та відповідно затягування строків розгляду справ цієї категорії.
Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Слова, що містяться в частині другій статті 130 КЗпП, "повний розмір заподіяної шкоди" означають можливість стягнення з працівника, у передбачених законом випадках, суми, що дорівнює прямій дійсній шкоді.
Отже, повний розмір заподіяної шкоди в контексті статті 130 КЗпП є синонімом поняття прямої дійсної шкоди.
У частині третій статті 130 КЗпП зазначено, що за наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
У абзаці 1 пункту 3 постанови Пленуму ВСУ № 14 також зазначено, що відповідно зі статтею 130 КЗпП відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.
Отже, згідно з частиною третьою статті 130 КЗпП одночасне притягнення до матеріальної та інших видів відповідальності цілком допустиме, якщо тільки є підстави для притягнення працівника не тільки до матеріальної, а й до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Це правило узгоджується зі статтею 61 Конституції України, яка забороняє двічі притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. (п. 4 Узагальнення про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю, затверджений Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 року № 12) (далі – постанова Пленуму ВСУ № 12)
За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (частина перша статті 132 КЗпП).
Однак, Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене (ч.5 ст. 130 КЗпП).
Коли матеріальна відповідальність не виникає?
Частиною 4 статті 130 КЗпП передбачено, що на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду:
Ризик - це поняття, яке характеризує діяльність (дії) працівника. Ризик як ознака діяльності працівника може свідчити про порушення ним правил виконання робіт, порушення ним трудових обов'язків, а може бути притаманним правомірній поведінці працівника.
Ризик вважається обґрунтованим, якщо:
- мета не могла бути досягнута іншими, не ризикованими засобами;
- ризик відповідає значенню тієї мети, на досягнення якої його спрямовано;
- можливість настання шкідливих наслідків є малоймовірною. При завідомому заподіянні шкоди нормальний ризик відсутній;
- об'єктом ризику можуть виступати тільки матеріальні цінності, а не життя і здоров'я людей;
- ризикувати мають право тільки особи, що володіють певною професійною підготовкою і досвідом.
До нормального виробничо-господарського ризику може бути віднесено шкоду, що сталася при відшукуванні або випробуванні нових, виправданих у даних обставинах технологічних прийомів роботи, якщо були застосовані всі доступні заходи для запобігання шкоди і якщо при цьому неможливо було досягти бажаного результату в інший спосіб або для цього були потрібні значні витрати, що перевищують шкоду (п.4 постанови Пленуму ВСУ № 12).
Крайня необхідність – усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода (ст.18 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Обмежена матеріальна відповідальність
Основним видом матеріальної відповідальності є обмежена матеріальна відповідальність. Обсяг цієї відповідальності зумовлений розміром заподіяної шкоди, але обмежується середньомісячним заробітком працівника.
Статтею 132 КЗпП передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальної відповідальності понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
У абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму ВСУ № 14 також зазначено, що за правилами статті 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту.
Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників визначені у ст. 133 КЗпП.
У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.
Постановою Пленуму ВСУ № 12 роз’яснено наступне.
«7. Статтею 133 КЗпП передбачені випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників, проте КЗпП не визначає вичерпний їх перелік.
Вирішуючи спори про відшкодування шкоди, заподіяної зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), суди повинні мати на увазі, що на підставі пункту 1 частини першої статті 133 КЗпП несуть матеріальну відповідальність в межах середнього місячного заробітку працівники, які допустили зіпсуття або знищення цих цінностей у ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад, майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності), матеріальна відповідальність покладається відповідно до статті 132 КЗпП також в межах середнього місячного заробітку. Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудових обов'язків (пункт 5 постанови Пленуму ВСУ N 14).
Поки матеріали, придбані для забезпечення господарської діяльності, зберігаються на складі, за їх збереження відповідно до пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП матеріальну відповідальність несе комірник, завідувач складу, інша матеріально відповідальна особа або бригада матеріально відповідальних осіб. У цьому випадку неправильним було б застосування пункту 1 частини першої статті 133 КЗпП. З передачею матеріалів або напівфабрикатів із складу в цех, їх збереження на випадок зіпсуття чи знищення забезпечується за допомогою пункту 1 частини першої статті 133 КЗпП. Пункт 1 частини першої статті 133 КЗпП буде забезпечувати збереження матеріалів, напівфабрикатів на випадок їх зіпсуття чи знищення аж до того моменту, коли вони отримають статус виробів (продукції). Зіпсуття або знищення виробів (продукції) при їх виготовленні - це пряма дійсна шкода, заподіяна випуском браку. Збереження готових виробів (продукції) буде забезпечуватися відповідно до пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП.
Зі змісту пункту першого частини першої статті 133 КЗпП обмежена матеріальна відповідальність працівника виникає за будь-яку майнову шкоду, заподіяну ним роботодавцеві з недбалості, по необережності. Вона може бути викликана зіпсуттям або знищенням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування. Якщо працівник умисно заподіє таку ж шкоду, то він нестиме матеріальну відповідальність за пунктом 5 частини першої статті 134 КЗпП. Тому суддям в кожній конкретній ситуації при притягненні працівника до матеріальної відповідальності необхідно з'ясувати як предмет посягання, так і форму вини - умисел чи необережність.
Для визначення понять матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) суддями повинні застосовуватися нормативні акти, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку виробничо-господарської діяльності.
Видача цінностей, перерахованих у пункті 1 частини першої статті 133 КЗпП, повинна бути оформлена документально і засвідчуватися підписом працівника.
Пункт 2 частини першої статті 133 КЗпП встановлює обмежену матеріальну відповідальність окремого кола працівників: керівників підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів та їх заступників, за широкий спектр порушень трудових обов'язків, що потягли пряму дійсну шкоду.
На підставі пункту 2 частини першої статті 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні в цьому директори, начальники і інші керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням (абзац 1 пункту 6 постанови Пленуму ВСУ N 14).
До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, тощо. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпосередніми її заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприємство втратило (абзац 2 пункту 6 постанови Пленуму ВСУ N 14).
Невжиття необхідних заходів для запобігання простоям як підстава матеріальної відповідальності повинно кваліфікуватися як різновид зайвих грошових виплат, оскільки покладення на керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників, а також керівників структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступників повної матеріальної відповідальності за неодержаний внаслідок простою прибуток неможливе, а простій призводить до зайвих грошових виплат у виді збереження за працівником частини заробітної плати за період простою, а також (можливо) у виді виплат неустойки та збитків за договорами, якщо простої призвели до неналежного виконання договірних зобов'язань.
Керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники нестимуть матеріальну відповідальність на підставі пункту 2 частини першої статті 133 КЗпП не за будь-яке незбереження матеріальних цінностей, а тільки в тих випадках, по-перше, якщо буде доведено, що їх недостача перебуває в причинному зв'язку з неправильним їх зберіганням, і лише через те, що правильне зберігання входить до кола трудових обов'язків керівника підприємства, установи, організації та їх заступників, а також керівників структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступників. По-друге, навіть у тих випадках, коли працівник, що належить до кола осіб, які несуть матеріальну відповідальність на підставі пункту 2 частини першої статті 133 КЗпП, вчинив порушення, коли настала пряма дійсна шкода, цей працівник не повинен нести матеріальну відповідальність за наявності того суб'єкта, який безпосередньо вчинив дії, спрямовані на незбереження матеріальних цінностей.
Так, наприклад, якщо шкоду заподіяно шляхом розкрадання матеріальних цінностей, керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники, можуть відповідати лише у випадках, коли правопорушник (розкрадач) не встановлений.».
Повна матеріальна відповідальність
Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини у випадках, наведених у статті 134 КЗпП, а саме:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
Примітка: Починаючи з 01.01.2015 Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Мінфіну від 16.05.1996 № 99 (далі ? Інструкція № 99), втратила чинність. Водночас Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88 (далі ? Положення № 88), було доповнено новою нормою, яка стосується використання довіреностей. Тож з початком 2015 року повноваження особи на здійснення господарської операції, яка в інтересах юрособи або фізособи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджують відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи (наприклад, наказом директора) тощо. Відповідно при одержанні матеріальних цінностей більше немає обов’язку використовувати лише довіреності.
Зазначимо, що Коло осіб, яким може видаватися довіреність на отримання майна та інших цінностей, законодавством не визначене. У зв'язку з цим таке окреме завдання може взяти на себе будь-який працівник трудового колективу.
Під іншими разовими документами слід розуміти накладні, відомості, рахунки-фактури тощо, передбачені відповідними правилами забезпечення первинного бухгалтерського обліку. Накладними або іншими документами оформляється видача матеріальних цінностей із складів, торгових залів для відправлення їх в інші організації, для торгівлі з лотків, у кіосках тощо.
Відмова працівника від одержання майна та інших цінностей за довіреністю або за іншими разовими документами для вчинення операцій, що не входять до кола його посадових обов'язків, не є порушенням трудової дисципліни, оскільки покласти повну матеріальну відповідальність на працівника можна тільки за його згодою.
Працівник, який одержав майно або інші цінності за довіреністю або іншим разовим документом, відповідає за їх втрату, за їх недостачу, ушкодження або псування.
3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
Примітка: Повна матеріальна відповідальність на цій підставі настає незалежно від виконуваної роботи або посади, яку обіймає працівник, і від того, чи укладено з ним договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності.
Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода, заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом.
4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;
Примітка: При застосуванні заходів матеріальної відповідальності з цієї підстави не мають значення ні кваліфікація, спеціальність чи посада працівника; ні форма вини. Працівник, який перебував у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну пряму дійсну шкоду.
Необхідною підставою притягнення до відповідальності є підтвердження нетверезого стану працівника.
5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
Примітка: повна матеріальна відповідальність працівника за цією підставою можлива тільки у випадках умисного знищення або умисного псування виданих працівнику матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів. І тільки в разі нестачі можлива будь-яка форма вини. Умисне заподіяння шкоди має бути підтверджено фактом наявності умислу та свідомого бажання працівника в ході виробничого процесу заподіяти підприємству шкоду або допустити її настання.
Слід пам'ятати, що основною відмінністю матеріальної відповідальності за пунктом 5 частини першої статті 134 КЗпП і пункту 1 частини першої статті 133 КЗпП є форма вини.
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
Примітка: Пункт 6 частини першої статті 134 КЗпП значно розширює перелік випадків повної матеріальної відповідальності працівників та дію статті 134 КЗпП.
Оскільки глава IX КЗпП встановила як загальне правило гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, статутом підприємства в інших ніж передбачених статтею 134 КЗпП випадках повна матеріальна відповідальність може бути встановлена лише стосовно тих працівників, для яких згідно з частиною другою статті 3 КЗпП можуть визначатися особливості праці законодавством та статутами (членів кооперативів, їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями).
При притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності за цією підставою необхідно мати на увазі, що це повинно бути встановлено спеціальним законом або іншим нормативно-правовим актом. Тому в кожному конкретному випадку треба з'ясувати, за який вид шкоди встановлено таку відповідальність і чи належить працівник до категорії осіб, передбачених у відповідному законодавчому акті.
Як приклад, до спеціальних законів та нормативно-правових актів, що встановлюють повну матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, можна віднести Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 року № 148.
7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;
Примітка: у пункті 18 постанови Пленуму ВСУ N 14 зазначено, що при визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т. п.), що належать підприємствам, установам, організаціям, з якими вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що така шкода, як заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства. У цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, включаючи і не одержані підприємством, установою, організацією прибутки від використання зазначених технічних засобів.
8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством;
10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.
Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність
Відповідно до статті 135-1 КЗпП письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та:
Примітка: Слід звернути увагу, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися за наявності одночасно двох умов:
1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, що він виконує, у загальному Переліку посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва (далі - Перелік № 447/24), затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 № 447/24, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР".
2) виконання обов'язків згідно з посадою, виконання роботи за фахом має бути безпосередньо пов'язане зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням в процесі виробництва довірених працівникам цінностей.
Тому один формальний момент (наявність посади або роботи в Переліку № 447/24) не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов'язки (лист Мінпраці від 27.05.2008 № 146/06/186-88).
Зазначимо, що договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не досягли 18-річного віку, є недійсними.
Проте неповнолітній працівник може бути суб'єктом матеріальної відповідальності на загальних підставах, оскільки згідно зі статтями 187, 188 КЗпП трудова правоздатність і дієздатність у повному обсязі виникає з 16 років, а за деякими умовами - з 15 чи навіть з 14 років, неповнолітні в трудових правовідносинах прирівнюються в правах до повнолітніх.
Примітка: Норма щодо укладення договору про повну матеріальну відповідальність є диспозитивною, тобто передбачає її використання за бажанням роботодавця. Це означає, що укладення договору здійснюється, в першу чергу, на розсуд роботодавця. Проте, якщо відповідний договір не укладений з матеріально відповідальною особою, роботодавець у разі виникнення спору не має права посилатись на наявність у Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва відповідної посади.
Чи можна закріпити майно за працівниками
Дійсно, існує практика, коли роботодавець видає наказ про закріплення майна за тими працівниками, з якими неможливо укласти договір про повну матеріальну відповідальність.
Пунктом 5 ст. 134 КЗпП передбачено повну матеріальну відповідальність, зокрема, якщо шкоду завдано недостачею, умисним знищенням чи пошкодженням інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування.
Тобто, якщо роботодавець передає майно у користування працівнику (актом приймання-передачі, актом внутрішнього переміщення чи наказом) і якщо працівник безпосередньо використовує майно у роботі (наприклад, комп’ютер, монітор, ноутбук, автомобіль), то в такому разі працівник несе повну матеріальну відповідальність за надане йому майно.
Підставою для повної відповідальності працівника є нестача майна, його умисне знищення чи пошкодження. Якщо майно було знищено або пошкоджено, необхідно довести умисел працівника, оскільки за необережне знищення чи пошкодження майна настає відповідальність у розмірі середньомісячного заробітку.
А щодо недостачі такої вимоги не встановлено, тому якщо майно відсутнє, а не пошкоджене або знищене, то є підстави відшкодування його повної вартості незалежно від форми вини працівника.